Миротворчість – краща зброя за мир

Конфлікт на Сході України триває вже шостий рік. Здається, ця історія ще матиме продовження тривалий час. Для країни це величезні втрати й в першу чергу – громадян, які захищають кордон. Найбільше, що обурює в даній ситуації, це відсутність дипломатії, а точніше – країна-агресор відмовляється признавати свою участь у розгортанні військових дій. Жодні санкції, переговори та так звані «нормандські четвірки» не впливають на ситуацію. Більше того, домовленість про перемир’я, яка цього літа була прийнята, порушилась на 42-ий день.
Чи є спосіб скоротити шлях України від початку військових дій на Донбасі до їх закінчення? Одним з таких є залучення миротворчих місій. Про таку необхідність вже давно ведуться розмови серед як українських так і міжнародних експертів.


Зокрема, можливість проведення миротворчої операції під егідою ООН розглядався як один з дієвих способів, який дійсно вплинув би на припинення військових дій. У цьому напрямку були вжиті конкретні дії зі сторони влади України й велись перемовини з політичними лідерами Європи та світу, де підтримка була висловлена. Натомість керівництво країни агресора всіляко демонструє в інтерв’ю ЗМІ, на переговорах всередині держави, виступаючи на міжнародних аренах проти таких миротворчих ініціатив. Чи не дивно, що країна, котра «відхрещується» від своєї ініціативи захвату території сусідньої держави, водночас активно проявляє своє не бажання бачити на кордонах України миротворців? Так само, всіляко проти й представники «ДНР» та «ЛНР». І хоча, після 2017 року позиція президента Росії Володимира Путіна змінилася, та він все одно залишався на позиції — миротворці не повинні заходити на всю окуповану територію, тим самим закривши кордон між Україною та Росією. Наразі це питання так і залишається відкритим.


Та не лише підконтрольними Росії залишаються східні кордони України. Свідомість людей, що проживають на окупованих територіях загарбники також хочуть контролювати, сіючи у маси неправдиву пропаганду. Це своєю чергою також «підливає вогню» у конфліктне ставлення населення до дій влади, котра всіма силами намагається мирним шляхом якнайшвидше припинити військові дії і повернути свої землі. Та серед українців є миротворці, котрі всіляко намагаються протистояти неправдивій інформації і проводять роз’яснювальну роботу серед населення. Звісно, у цьому є певний ризик для їхнього життя, але інакше, інформація подана загарбниками стає сильною зброєю проти мирного урегулювання конфлікту.


Спілкуючись з жителькою Горлівки Тетяною мали намір дізнатись: «Чи вплинула інформаційна пропаганда агресора на бажання не покидати окупаційну територію: І хто все ж таки зміг донести істинну суть речей і допомогти виїхати зі Сходу країни, де й досі ведуться військові дії до мирної частини країни?”


«Звичайно, ми у 2015 році знаходились, ніби, між двох інформаційних вогнів. Дуже важко було розібрати – де ж правда, а де – ні. Пам’ятаю один з перших обстрілів нашого населеного пункту – Горлівки. Танки були з українськими прапорами. І тут важко було збагнути: це провокація, чи реальна агресія від наших громадян? Думки розділились. Але розумієте, як це сильно вплинуло на свідомість всіх, хто там проживає? Звичайно, якісь постійні «викиди» провокаційної інформації відбувались. Ми ж були налякані і не знали чому вірити», – розповідає Тетяна.


І хто ж став Вашим помічником в цій інформаційній війні?
При в’їзді до Авдіївки стояв блок пост. Ми стали туди навідуватись, спілкуватись. Там були наші українці й вони привітно з нами спілкувались. Певною мірою, вони й стали тими миротворцями, які багато речей пояснювали. Можна сказати – були зв’язком між нами та тим, що відбувається за поселенням. До нас часто приїжджали волонтери. Їх чекали, і ним раділи. Розуміючи, що є підтримка, розвіювалось поняття, що на нас мають агресивні плани співвітчизники. А все ж ми стали заручниками обставин.


Що стало останньою краплею і змусило Вас виїхати з окупованої території?
Це було видовище, котре побачила одного ранкового дня. У пісочниці грала дитина. А тут снаряд, вибух, і смерть… Цю дитячу смерть пам’ятаю й досі й завжди течуть сльози, коли згадую… У шоці, остовпеніла і збагнула, що не допущу, аби така доля могла спіткати моїх дітей. Дуже складно було покидати місце, де будував плани, де стоїть гарний будинок, де планував майбутнє. Але, ми розуміли, це майбутнє з мирним небом може наступити не скоро. З труднощами виїхали з окупованої території. І тут теж не обійшлось без добрих людей. Та все, з чим стикнулись вже на території мирної України, то зовсім інша історія…


Чи могли б особисто стати миротворцем на Сході України?
Переживши ті страшні часи, розумію, не кожний спроможний взяти на себе відповідальність за долі інших людей. Як бачимо, війна не бореться миром. У війни принципова позиція – погубити якомога більше людей. Я готова стати миротворцем у своєму оточені, але на Сході України – це справа відчайдушних і дуже сміливих і душевно витривалих людей. Нехай Бог їм допомагає.

Євген Ткаченко

Матеріал створено в рамках проекту «Reach Out», який реалізує «Українська мережа освіти дорослих та розвитку інновацій» (Мережа розвитку) у партнерстві з «Comparative Research Network EV» за фінансовою підтримкою Міністерства закордонних справ Німеччини.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *